Найбільш суттєвими ознаками мусульманського права є такі: нерозривний взаємозв'язок права й ісламу, персональний характер дії мусульманського права, переважання в системі права обов'язків людини і санкцій за їх порушення, багато в чому архаїчний, казуальний і формальний характер права, його несистематизований характер, існування в мусульманському праві декількох течій і шкіл. Багато цих рис не має аналогів в інших правових системах, зокрема в українському праві.
Алжир, який належить до другої підгрупи країн, з 1830 р. по 1962 р. був колонією Франції. Його правовій системі властивий змішаний характер: більшість галузей законодавства засновані на французькій правовій традиції, а питання особистого статусу (шлюб, сім’я, спадкування) і деякі інші регулюються мусульманським правом. До 1830 р. в Алжирі застосовувалося тільки мусульманське право. Французьке законодавство було ніби накладено на існуючу правову систему. В одних питаннях воно замінило мусульманське право, а в інших діяло паралельно як персональне право європейців. Уже в 1834 р. в Алжирі були прийняті Цивільний і Торговельний кодекси за французьким зразком. Після одержання Алжиром незалежності французьке право (за деякими вилученнями) залишалося чинним. Спеціальним законом від 31 грудня 1962 р. було передбачено можливість використання в республіці законодавства колоніального періоду за винятком актів, які суперечили суверенітету алжирського народу і мали колоніальний та дискримінаційний нахил[1] .
Індонезія, яка належить до третьої підгрупи, з початку ХХ ст. опинилася під владою голландців. Голландські колонізатори принесли на архіпелаг своє право. У 1945 р. в Індонезії було проголошено незалежність. Правова система держави теж має змішаний характер. Більшість головних галузей права в колоніальний період були кодифіковані за зразком відповідних голландських актів і є по суті романо-германскими. Основні законодавчі акти того періоду, включаючи Цивільний та Кримінальний кодекси, залишилися чинними й після здобуття країною незалежності. У той же час шлюбно-сімейні відносини, як й інші питання особистого статусу, здебільшого регулюються ісламізованим звичаєвим правом. У відносинах між мусульманами також застосовується безпосередньо мусульманське право[2].
Висновки
Відповідно до мети роботи ми дослідили історію становлення та найбільш характерні особливості мусульманського права, яке в загальному вигляді можна визначити як релігійно-правову систему, що регулює суспільні відносини всередині громади, яка сповідує іслам.
Найбільш суттєвими ознаками мусульманського права є такі: нерозривний взаємозв'язок права й ісламу, персональний характер дії мусульманського права, переважання в системі права обов'язків людини і санкцій за їх порушення, багато в чому архаїчний, казуальний і формальний характер права, його несистематизований характер, існування в мусульманському праві декількох течій і шкіл. Багато цих рис не має аналогів в інших правових системах, зокрема в українському праві.
У роботі також досліджено специфіку джерел мусульманського права – Корана, суни, іджми та кійаса, розкрито їх сутність, історію становлення та умови використання. Підкреслено відмінність мусульманського права від права мусульманських держав.
В останньому пункті проаналізовані особливості застосування мусульманського права в сучасних мусульманських державах, які можна класифікувати за двома критеріями – за ступенем використання мусульманського права для регулювання суспільних відносин у цих країнах та за обумовленістю норм національного права нормами шаріату.
. Серед проблем, які ще мають бути досліджені актуальним, на нашу думку, є аналіз особливостей застосування мусульманського права в сучасних не мусульманських країнах. Як відомо, у багатьох європейських країнах мешкають великі громади мусульман. У Франції мусульманська громада складає 6 млн., у Німеччині – 3 млн., в Великій Британії – 1,6 млн. Сьогодні проблеми взаємодії національних правових систем цих країн та мусульманського права є практично недослідженими в теорії права.
Джерела:
1. Али-заде Айдын Ариф оглы Хроники мусульманских государств І–ІІІ веков хиджры. – М.: УММА, 2004 – 445 с.
2. Аль-Бухари Сахих (краткое изложение): Пер. с араб. В.А. Ниша. – М.: УММА, 2003. – 960 с.
3. Антология мировой правовой мысли: В 5-ти т. / Рук. науч. проекта Г. Ю. Семигин.– М.: Мысль, 1999.
4. Антология мировой политической мысли: В 5-ти т. / Рук. науч. проекта Г. Ю. Семигин.– М.: Мысль, 1997.
5. Великие мыслители востока: пер. с англ. – М.: КРОН-ПРЕСС, 1998. – 656 с.
6. Давид Р., Жоффре-Спинози К. Основные правовые системы современности: Пер. с фр. В.А. Туманова. – М.: Международные отношения, 1999. – 400 с.
7. Дмитрієв А.І., Шепель А.О. Порівняльне правознавство / Відп. ред. В.Н. Денисов. – К.: Юстиніан, 2003. – 184 с.
8. Жданов Н.В. Исламская концепция миропорядка. – М.: Международные отношения, 2003. – 568 с.
9. Журавский А.В. Ислам. – М.: Весь мир, 2004. – 224 с.
10. Загальна теорія держави і права / За ред. М.В. Цвіка, В.Д. Ткаченка, В.О. Петришина. – Харків: Право, 2002. – 432 с.
11. Ибн Варак. Источники Корана // Secularislam.org12. Ибн Хаджар Аль-Аскалани Достижение цели в уяснении священных текстов на которые опирается мусульманское право: Пер. с араб. Кулиева Э.Р. – М.: УММА, 2003. – 364 с.
13. Ислам классический: энциклопедия. – М.: Эксмо; СПб.: Мидгард, 2005. – 416 с.
14. Коран. Пер. с араб. И.Ю. Крачковского. – М.: СП ИКПА, 1990. – 512 с.
15. Коран. Перевод смыслов и комментарии Кулиев Э.Р. – М.: УММА, 2006. – 808 с.
16. Лубський В.І., Борис В.Д. Мусульманське право: навчальний посібник. – К: Вілбор, 1997. – 256 с.
17. Марченко М.Н. Курс сравнительного правоведения. – М.: Городец-издат, 2002. – 1068 с.
18. Марченко М.Н. Сравнительное правоведение. Общая часть. Учебник для юридических вузов. – М.: Зерцало, 2001. – 560 с.
19. Мусульманское право (структура и основные институты) / Отв. ред. Л.Р. Сюкияйнен. – М.: ИГПАН, 1984. – 145 с.
20. Мусульманский мир 950–1150: Пер. с анг. / Отв. ред. В.В. Наумкин, М.Б. Пиотровский. – М.: 1981. – 312 с.
21. Мусульманские страны. Религия и политика (70–80-е годы): Сборник статей. – М.: Наука, 1991. – 183 с.
22. Осакве К. Сравнительное правоведение в схемах и определениях: Общая и Особенная части. – М.: Дело, 2000. – 256 с.
23. Порівняльне правознавство: Навчальний посібник. Ткаченко В.Д., Погребняк С.П., Лук’янов Д.В. / За заг. ред. Ткаченко В.Д. – Харків: Право, 2003. – 274 с.
24. Правовые системы стран мира: Энциклопедический справочник / Отв. ред. А.Я. Сухарев. – 3-е изд. – М.: Норма, 2003. – 976 с.
25. Саидов А.Х. Сравнительное правоведение (основные правовые системы современности) / Под ред.. В.А. Туманов. – М.: Юристъ, 2000. – 448 с.
26. Сафи ар-Рахман аль-Мубаракфури Жизнь пророка. – М.: ИД "Ummah", 2003 – 652 с.
27. Сравнительное конституционное право / Отв. ред. В.Е. Чиркин. – М.: Манускрипт, 1996. – 729 с.
28. Сюкияйнен Л.Р. Мусульманское право. Вопросы теории и практики. – М.: Наука. – 1986. – 257 с.
29. Сюкияйнен Л.Р. Шариат и мусульманско-правовая культура. – М.: Институт гос. и права РАН, 1997. – 48 с.
30. Тихомиров Ю.А. Курс сравнительного правоведения. – М.: Норма, 1996. – 432 с.
31. Фомина Д. В. Власть и государство в философии Ибн Хальдуна / Автореферат диссертации на соискание ученой степени кандидата философских наук. – Москва: РУДН, 2003. – 20 с.
32. Хашматула Бехруз Введение в сравнительное правоведение. – Одесса: «Юридична литература», 2002. – 328 с.
33. Хашматула Бехруз Исламские традиции права: Монография. – Одесса: Юридична література, 2006. – 296 с.
34. Худа Хаттаб Справочник мусульманской женщины. – М.: УММА, 2003. – 144 с.
35. Цвайгерт К., Кетц Х. Введение в сравнительное правоведение в сфере частного права: В 2-х т.: Пер. с нем. – М.: Международные отношения, 2000. – Т.1. Основы. – 480 с.
36. Шарль Р. Мусульманское право: Пер. с франц. – М.: Изд-во иностр. лит., 1959. – 142с.
39. http://www.al-shia.com/html/ru/index.htm
41. http://www.hadith.narod.ru/
43. http://muslimlinks.kazan.ws/
46. http://www.islamnasledie.ru/
[1] Правовые системы стран мира. Энциклопедический справочник / Отв. ред. А. Я. Сухарев. – 2 изд. –М.: Норма– Инфра-М, 2001. – С. 30, 31.
[2] Там само. – С. 235.
ЛУК'ЯНОВ Дмитро Васильович
