Будь-яке незнання про яке-небудь явище, як відомо, породжує найбезглуздіші викривлення і помилкові уявлення. Масове повернення кримських татар в Україну, що почалося якихось двадцять років тому, викликало появу безлічі різних міфів і далеких від істини суджень, які продукуються народними чутками і різними ЗМІ, а також транслюються різного роду політиками. Ми спробували розвінчати найпоширеніші заблудження про кримсько-татарський народ, що з'явилися останнім часом. Ну а щоб надалі не ставати жертвою подібних міфів, нагадаємо слова класика, який радив не читати радянських газет.
Михайло КАПУСТІН
Найбільшого поширення набули п'ять міфів про кримських татар
Кримські татари краще інших забезпечені землею
Останнім часом рядом ЗМІ на кримських татар цілеспрямовано навішується ярлик «самозагарбників», оскільки земельні самозахоплення в Криму - це нібито сугубо кримсько-татарське явище. Водночас активно культивується міф про те, що кримські татари нібито забезпечені земельними ділянками під індивідуальне житлове будівництво набагато краще, ніж інші кримчани. Зокрема, про це люблять говорити представники органів влади автономії, намагаючись довести, що проблема з одержанням землі в Криму простими громадянами, у тому числі репатріантами, повністю надумана.
Однак, згідно з озвученими нещодавно даними прокуратури АРК, тільки 35% захоплених територій в автономії «окуповані» особами з числа раніше депортованих громадян, а 65% самозахоплень - це землі, самовільно зайняті різними бізнес-структурами. Крім того, ні для кого не секрет, що останнім часом у Криму з'явилися так звані слов'янські самозахоплення, участь в яких беруть росіяни, українці й представники інших національностей. Невипадково тепер уже колишній голова Державного комітету України у справах національностей і міграції Сергій Рудик свого часу заявив, що в земельному питанні багато хто прикриваються ім'ям кримських татар, «тобто ми повинні говорити, що на кримських татар навішується ярлик, який до них не має жодного відношення». Справедливості заради треба підправити цю фразу, і вона повинна звучати так: «на кримських татар навішується ярлик, який до них не завжди має відношення». Кілька місяців тому прокурор Криму в інтерв'ю «к:» заявив, що кількість самозахоплень татар і нетатар практично зрівнялася.
Самі кримські татари не згодні з «статистикою», відповідно до якої вони нібито давно забезпечені землею, і стверджують, що в офіційних даних нерідко навмисно завищується кількість земельних ділянок, виділених у Криму репатріантам під індивідуальне житлове будівництво. А за даними голови меджлісу кримсько-татарського народу, народного депутата України Мустафи Джемільова, на даний час у середньому на одного репатріанта, що оселився в сільській місцевості, припадає землі на 40% менше, ніж на осіб інших національностей. «А якщо взяти до уваги і якість виділених репатріантам земель, то несправедливість виходить ще гострішою», - говорить він. Тут потрібно відзначити, що голова меджлісу частково лукавить. Справа в тому, що татари не хочуть селитися в степовому Криму, а намагаються вибивати ділянки біля моря або під Сімферополем. І виходячи з цього складно собі уявити, щоб у цих районах репатріанти одержували наділи площею 20-30 соток.
Кримські татари ніколи не жили на Південному березі Криму
В пресі часто можна прочитати, що кримські татари історично проживали винятково в степовій частині півострова. Із цього, як правило, робиться висновок про неправомірність їхніх претензій на землі Південного берега Криму. Однак факти свідчать про протилежне. Відповідно до інформаційно-довідкового посібника «Етнічна історія Криму в таблицях, картосхемах і діаграмах», виданого минулого року за даними переписів населення Кримським етнографічним музеєм при фінансовій підтримці Верховного комісара ОБСЄ, до депортації 1944 року частка кримських татар у населенні, скажімо, Алуштинського району становила 63,1%, Судакського - 70,3%, Балаклавського - 55%.
Але при цьому треба також розуміти, що цей регіон був набагато менше заселений ще в першій половині XX століття. І тільки починаючи з 50-х років минулого століття, коли на вищому рівні було ухвалене рішення про економічний розвиток ПБК як всесоюзної здравниці, почався різкий підйом економіки регіону. А це, у свою чергу, вимагало нових людських ресурсів. Таким чином, ПБК масово заселився саме в цей період.
Кримські татари - вахабіти й ісламські екстремісти
Одна з популярних останнім часом страшилок, пов'язаних із кримськими татарами, стосується релігійної сфери, у якій нібито відбувається стрімка радикалізація ісламу. Наприклад, нерідко в пресі можна зустріти міф про засилля в Криму вахабітів, оплотом яких нібито є представницький орган кримськотатарського народу - меджліс. Особливо часто грішить такими твердженнями лідер кримських комуністів Леонід Грач, який свого часу навіть заявив про існування табору з підготовки ісламських бойовиків на горі Ай-Петрі. Служба безпеки України, звичайно, перевірила дану інформацію, після чого з'ясувалося, що «бойовиками» виявилися прихильники якоїсь... псевдохристиянської секти «Ай-фаар», більша частина яких до того ж була громадянами Росії.
Прихильники салафітського руху в ісламі (саме їх у пресі прийнято називати вахабітами, помилково асоціюючи даний рух з «ісламським тероризмом» взагалі, що в корені невірно) у Криму справді є. Крім того, останнім часом на півострові з'явилися представники псевдоісламської партії «Хизб-ут-Тахрір». Однак чисельність салафітів і хизбів мала, що не дозволяє їм мати значний вплив на всю мусульманську громаду Криму.
Переважна більшість кримських татар - мусульмани-суніти, що належать до традиційної ханафітської школи шаріатського права (мазхабу), який відрізняється помірністю і чутливістю до світського укладу життя. Офіційно визнаним духовним центром кримських прихильників ісламу є Духовне управління мусульман Криму (ДУМК), або муфтіят, у підпорядкуванні якого сьогодні знаходиться близько 350 релігійних громад. Лідери ДУМК і меджлісу активно виступають проти привнесення в мусульманське середовище Криму нехарактерних йому рухів, у тому числі салафітського, а також проти поширення на півострові ідей «Хизб-ут-Тахрір». Однак даний конфлікт є скоріше внутрішньорелігійним і за межі кримсько-татарского середовища не виходить.
Правда, слід зазначити, що інформаційні сплески на тему вахабізму і хізбаху трапляються винятково напередодні важливих політичних баталій. При цьому, незважаючи на декларації і влади і кримських татар про необхідність заборони цих груп, нічого не робиться.
Більше того, і першим і другим вигідно, щоб нічого не робилося. Першим - щоб лякати свій електорат страшилками про радикалів. Другим - щоб у потрібний момент лякати одноплемінників ідеями розколу (міфічний ворог, на якого можна навісити всіх собак, потрібний будь-якій великій політичній силі). Але при цьому і влада й меджліс вважають, що зможуть тримати радикалів у вузьких рамках відведеного для них політичного гетто. Однак це буде тривати доти, поки в цих груп не з'явиться яскравий сильний лідер. Не говорячи вже про те, що в певний момент зовнішнє фінансування завжди поспіє.
Кримські татари - сепаратисти
Після визнання незалежності Косова в українських і російських ЗМІ особливо актуалізувався міф про те, що кримські татари і їхній представницький орган, меджліс, готовлять ґрунт для від'єднання Криму від України з наступним його приєднанням до Туреччини. Однак кримських татар, мабуть, менше інших жителів півострова можна запідозрити в сепаратистських настроях. Їхні лідери на відміну, скажімо, від представників проросійських політичних сил ніколи не декларували від'єднання Криму від України, а навпаки, завжди займали проукраїнську позицію. Невипадково свого часу з'явився розхожий вислів, що «справжні українці в Криму - це кримські татари». Голова меджлісу, народний депутат України Мустафа Джемільов нещодавно ще раз підтвердив цю точку зору, заявивши, що кримські татари «не підуть шляхом косовських албанців». «У стратегічному плані майбутнє нації ми бачимо саме в складі незалежної демократичної української держави», - підкреслив він. При цьому лідери кримських татар не приховують, що хотіли б нинішню Автономну Республіку Крим переформатувати на кримсько-татарську національно-територіальну автономію, яка фактично існувала на півострові до депортації 1944 року.
Твердження про те, що кримські татари хотіли б жити в складі Туреччини, теж не витримує ніякої критики. «Що стосується приєднання до Туреччини, то гіршої ситуації для кримських татар не могло б бути, хоча б тому, що за п'ять років вони б асимілювалися через близькість культури й мови», - говорить заступник голови меджлісу, народний депутат декількох скликань Рефат Чубаров. До того ж у силу історичних причин у кримських татар немає особливо шанобливого відношення до Туреччини, яка ще в часи Османської імперії, як відомо, була сюзереном їхньої національної держави - Кримського ханства.
Правда, ідея національної автономії сьогодні утопічна хоча б тому, що татари становлять всього 12% від населення АРК. Але керівники меджлісу заради зімкнення рядів татар змушені всюди і завжди декларувати цю тезу, яка є червоною ганчіркою для більшості жителів півострова.
У кримських татар висока народжуваність
Ще один міф, що став актуальним після косовських подій, пов'язаний з твердженнями про нібито неймовірно високу народжуваність серед кримських татар. Приміром, нардеп із фракції Партії регіонів Вадим Колесніченко недавно заявив, що «через 20-30 років татар буде як мінімум половина населення, тому що народжуваність у них більша, ніж у слов'ян, і тоді вони, можливо, зажадають собі державної незалежності». Водночас нерідко в пресі можна прочитати, що Туреччина нібито активно підтримує кампанію зі зміни демографічної ситуації на півострові, виділяючи великі кошти кримсько-татарським родинам, у яких народжуються діти. Тому, мовляв, у родинах кримських татар народжуваність дуже висока - у середньому по п'ятеро-семеро дітей.
Показники народжуваності в кримських татар дійсно трохи кращі, ніж у представників слов'янського населення півострова. Але говорити про те, що вони вищі в кілька разів, - очевидне перебільшення. За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року, за національним складом з кожних 100 дітей до 15 років було 58 росіян, 20 українців, 17 кримських татар і п'ять - інших національностей. За даними меджлісу, з початку XXI століття природний приріст кримських татар становить всього близько 3%, а в середньому на одну родину припадає 3,78 чоловік, причому членами родин найчастіше є дідусі й бабусі. У Республіканському комітеті у справах національностей і депортованих громадян АРК повідомили, що середній коефіцієнт кримсько-татарської родини становить близько 3,5 чоловік. Якщо ж врахувати, що кримські татари сьогодні становлять близько 12% населення Криму, то говорити про те, що через 20-30 років вони утворять більшість на півострові, немає жодних підстав. Хоча якщо все йтиме так, як зараз, то, за прогнозами демографів, до 2040 року кримсько-татарське населення становитиме 27-30% населення півострова.
За матеріалами газети «Коментарі» (Київ), №14, 18.04.2008
